Кажуть, що усе наше життя — театр і всі ми актори. Сомерсет Моем у своєму романі “Театр” писав, що актори живуть на сцені та грають по життю. Той, хто хоч раз був частиною великого дійства зі світлом рампи й шурхітом куліс, може впевнити вас, що це істина. Артем, Маша, Орися і я певне, що прожили на сцені найкращі, найважливіші та найважчі моменти життя. Наша “неперевершена четвірка” крокувала разом із “Мрією” тернистими шляхами до успіху. Навіть зараз, коли ми з гучним сміхом і ґвалтом відкриваємо двері улюбленої кімнати із лакованою підлогою і рівненькими рядами стільчиків — відчуваємо себе зірками. Зі стін посміхаються нам портрети нас самих, хіба що трішки інших, з великими щоками й широкими перспективами. А за столом, посеред кімнати, як і завжди сидить та людина, заради якої ми боремось із кілометрами, поїздами та літаками, щоб побачити її, обов’язково у такому складі – Марія Олександрівна Олійник, незмінний керівник театрального колективу «Мрія». Вона ніби то завжди здивована, але певне що чекає на зустріч із нами.

Перед кожним візитом згадуємо якісь цікавинки із нашого Мрійливого, театрального життя.

 – Люди, кажу, – хто б ми були без цієї кімнати на другому поверсі? І тут кожен не витримав і по цілій історії розповів.

– В дитинстві, каже Марія, театр Мрія став нашою другою домівкою. Марія Олександрівна та Оксана Володимирівна допомогли сформувати у моєму характері такі якості як уважність, впевненість у собі, самоорганізація та вміння помічати деталі. І найголовніше – театр подарував мені вас, моїх друзів, які стали мені рідними людьми.

Ну і так далі, пішли художні вислови на тему. Як без романтики, серйозності та краси моменту, коли говоримо про театр. Орися каже: – Наразі я не уявляю себе іншою, тою, яка не знає що таке «Мрія». Фундамент людини закладається в дитинстві, і саме він покаже у дорослому житті наскільки якісно та правильно цей фундамент створювався. Всі мої найкращі якості закладені моїми батьками та царицею Творчістю: «Мрія» тут відіграла найважливішу роль. В тандемі з музичним вихованням я стала творчою людиною, якій цікаво жити та хочеться створювати щось нове і корисне. Я вдячна тому, що саме в театрі я знайшла своїх людей, моїх однодумців, які зараз є моїми найближчими та рідними людьми.

Робота керівників театру насправді дуже важка, оскільки до процесу виховання в дітей не тільки творчості, а й людяності, потрібно підходити з обережністю та любов‘ю. У Марії Олександрівни та Оксани Володимирівни це виходить природньо і невимушено. Відчуття любові до світу є найголовнішим у житті, без нього воно не набуває яскравих фарб. Саме цьому  я навчилась ще в дитинстві, завдяки театру. Я безумовно радію цьому досвіду, а відчуття вдячності мене переповнюють!

Артем підтримав дівчат і теж слова довго не шукав. Коли говориш про рідне, наче саме все виливається

— Театр «Мрія»... для когось  він був просто місцем проведення часу і розвитку акторських навичок, а для кого і місцем сили, як для мене.

Це аж ніяк не порожні слова, наш театральний колектив об'єднав велику кількість класних, талановитих, амбітних молодих людей, і я не виняток. Так званий «кістяк» моїх найближчих людей було знайдено саме там. Не дивно, що це місце я згадую з трепетом.

Звичайно, з кожним роком я набирався все більше досвіду роботи на сцені, і я ні в якому разі не скидаю  з рахунків  ту   кількість ролей, які мені довелося зіграти, але все ж я шукав однодумців, тих хто завжди зрозуміє і підтримає. І знайшов своїх найближчих подруг: Олену, Орисю, Машу ... Величезна вдячність  нашому прекрасному керівнику, нашому наставнику і другу –  Марії.Олександрівні, яка була тією необхідною опорою і стояла біля витоків нашої дружби. 

Дякую долі за те, що одного разу я переступив поріг цієї невеликої світлої кімнати, яка стала для мене другою домівкою, в який завжди хочеться повертатися.

Ну правда, кажу. Завжди тягне тебе сюди як магнітом. І кожного разу ти тут новий, щасливий. Тут тебе вислухають, тут тобі приємно розповісти про все на світі. Хіба що тільки за  звичкою сидиш із прямою спиною, подаєш звук прямо, чудово володієш голосом, чітко вимовляєш слова. Це аж ніяк не губиться за нашими професіями. За всіма цими білими халатами, комп’ютерними програмами, дошками й крейдами. Бо це і є наше життя. Це наше минуле, сьогодення і майбутнє. Це місце нашої сили, дружби, наших сліз і сміху. Це наші веселі подорожі на фестивалі, це наші важкі хвилини спектаклю. Ми вже здобули найщиріші оплески у своєму житті та тепер крокуємо, піднявши голови й дивлячись уперед. І поряд із нами завжди наша “Мрія” завжди справжня і назавжди здійснена.