Дорослі й діти мають право на всі емоції. Але важлива форма.
У кожної емоції є своя причина, і варто вирішувати саме її, а також на власному прикладі показувати дітям, як проявляти емоції в безпечній формі, ділитися ними, а не заперечувати чи забороняти.
Дитина відкрита і спонтанна, за кожним її проявом ховаються життєво важливі потреби, які не завжди легко зрозуміти навіть близькій людині. Це стосується і агресії дитини. Вона злиться, б’ється і лається не тому, що погана. Так вона справляється з фрустрацією – станом, коли щось йде всупереч з її потребами та очікуваннями.
Людська психіка влаштована таким чином, що наші емоції виникають спонтанно, поза нашим бажанням. Ми не можемо змусити себе не відчувати злості, смутку, образи. Кожне наше почуття є голосом підсвідомості. Воно тихо шепоче, а іноді
голосно кричить про потреби. Тому важливо почути емоції, а не придушити їх, як свої, так і дитячі.
За дитячою агресією стоїть бажання домогтися того, що дає безпеку, любов, увагу. Ми часто помічаємо незрілу поведінку і рідше розуміємо, що ховається за нею.
Незрілі дитячі емоції, спалахи гніву, істерики – це адаптація дитини до обмежень світу. Вона пізнає свою силу і кордони, бореться з усіх сил, щоб домогтися свого, але іноді стикається з неможливістю щось змінити. У цей момент дуже важливо, щоб поруч опинився дорослий, здатний допомогти дитині пережити лють, а потім смуток і марність.
Якщо батьків карали, соромили, відкидали в їх дитинстві за гнівну поведінку, їм буде вкрай складно витримати істерики і агресію своїх дітей. Коли вони були дітьми, то самі не отримали досвіду підтримки і не дуже розуміють, як надати її
своїй дитині.
Батьки вчать малюка справлятися зі своєю агресією, зокрема допомагаючи усвідомити її: «Я бачу, що ти злишся. Здається, ти розсердився». І тоді дитина пов’язує свій стан з назвою емоції і знає, як надалі позначити свої почуття.
Добре, коли діти можуть чітко висловити те, що переживають: «Я дуже злюся! Мені так не подобається! Я засмучений!». Даємо можливість дитині проговорити свої емоції; якщо цього не досить, нехай вона покаже тілесно, як злиться: потопає
ногами, як ведмідь, поричить, як лев, пошипить, як змія. Для зміцнення таких навичок, радіючи, грайте з дітьми в сім’ю диких тварин, які із задоволенням виявляють свою силу-агресію.
Важливо, щоб дитина не лякалася своєї агресії, не боялася вашої реакції на її злість, а могла висловити емоцію безпечним чином. Агресія – це енергія, і поки їй не дати тілесний або вербальний вихід, раціональна частина мозку не увімкнеться.
Дитина не почує наші доводи, поради, розумні слова, поки не заспокоїться її емоційний мозок. А умиротворює дитину наша спокійна присутність поруч, коли ми разом промовляємо почуття і шкодуємо про те, що сталося.
Або перебуваємо поряд, не змінюючи свою заборону щось робити, спокійно наполягаючи «ні, на жаль, це неможливо», і не забороняємо дитині сумувати через це, зрештою вона приймає факт заборони і заспокоюється.
Тільки в емоційному спокої можна обговорити ситуацію, пошукати нові рішення і про щось домовитися.